Оголошення!

    Засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою відбудеться 12 березня 2010 року о 13.00 год. в приміщенні Управління Держкомзему у Ізяславському районі за адресою: м. Ізяслав, вул.Грушевського,5  Хмельницької області.
    Порядок денний засідання Комісії:
- обговорення проблемних питань щодо погодження надання земельних ділянок;
- обговорення листа Управління охорони навколишнього природного середовища
в Хмельницькій області щодо надання висновку.
- розгляд проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок

Від прийняття програм – до їх виконання

Три дні плідної роботи депутатів районної ради у постійних комісіях дозволили вивчити і доопрацювати  питання порядку денного чергової сесії. Це дало змогу  у минулу п’ятницю  під час сесійного засідання оперативно розглянути близько 30 питань і по кожному з них прийняти виважені рішення. Втім, зрозуміло, що не обійшлося без зауважень і, навіть, дискусій. Про це піде мова далі.
    Перед початком своєї роботи депутати районної ради  і запрошені на сесію хвилиною мовчання вшанували пам’ять колеги Миколи Оскоми, який у міжсесійний період пішов із життя. Згодом, уже в ході сесії, було прийнято рішення про припинення депутатських повноважень Миколи Івановича Оскоми. Після інформації з даного питання голови територіальної виборчої комісії Людмили Притульської було прийнято рішення про визнання депутатських повноважень Юрія Пасічника, від районної організації політичної партії «Наша Україна».  Голова районної ради  Михайло Борисюк  зачитав відповіді на попередні звернення до вищих інстанцій з приводу проблем, що порушувалися депутатами.
    Начальник фінансового управління Леонід Огороднік виступив із звітом про виконання районного бюджету за 2009 рік та відповів на запитання, які надійшли  під час обговорення  звіту. Заступник  голови районної ради Олексій Колоднюк проінформував присутніх про зміни  до районної Програми  участі в реалізації  проекту  «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» на 2009-2010 роки.  Виступаючи, Олексій Вікторович запросив до співпраці усіх присутніх  сільських голів і запевнив, що районна рада завжди буде йти назустріч і надавати необхідну допомогу. Під час обговорення даного питання виступила Дертківський сільський голова Софія Медлярська, яка поділилася власним досвідом участі  у реалізації проекту.
    Під час сесії депутати  заслухали звіти  про виконання  цілого ряду програм. Зокрема, «Програми профілактики сказу тварин в Ізяславському районі на 2008-2009 роки». Інформуючи про результати роботи, головний ветеринарний лікар району Микола Цебрик  звернувся до міського і сільських голів з проханням  сприяти у вирішенні проблеми бродячих собак.
    Заступник начальника райвідділу внутрішніх справ Микола Дидюк виступив  із звітом про виконання Програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки. В обговоренні даного питання взяли участь депутати районної ради Василь Сопронюк, Василь Куделюк, Микола Рижик.
    Жваву дискусію в залі  викликав розгляд питання  про затвердження ставок єдиного податку. Чимало зауважень прозвучало  у ході  його обговорення. Здебільшого йшлося  про неправильний підхід до тих підприємців, які  торгують у місті чи великому селі, і тих, хто має торгівельні точки у малих віддалених селах. З’ясувалося, що у підготовці питання  до його розгляду на сесії практично  не брали участь  сільські голови. Враховуючи ці та інші обставини, було вирішено  зняти  дане питання з розгляду і доопрацювати  його.
    Заслухали  депутати  і звіти про виконання  програм розвитку психологічної служби  на період до 2009 року, зайнятості населення на 2008-2009 роки, газифікації закладів освіти на період 2005-2009 років та ін. У той же час прийнято низку нових програм, а саме, щодо  підтримки  КП «Ізяславський районний медіа центр» на 2010-2011 роки, розвитку музейної справи на 2010-2011 роки, зайнятості населення Ізяславського району на цей же період та ін.  Під час обговорення  цих питань від присутніх на сесії звучали побажання  стосовно  шляхів покращення  реалізації цих програм.
    Депутати затвердили розміри платних послуг, які надаватимуться Ізяславською ДЮСШ. Мова йде про заняття  у спорткомплексі. Зокрема, півтори години занять у тренажерному залі обходитимуться тепер у 5 гривень, а година занять у великому ігровому залі коштуватиме 70 гривень.  Але варто зауважити, що діти шкільного віку з усього району, як і раніше, займатимуться в приміщеннях спорткомплексу безкоштовно. Згідно інших рішень сесії, Плужненська дитяча музична школа передана у спільну власність  територіальних громад району. А відеокомплекс, що раніше належав райкіномережі, тепер переданий районному будинку культури, де демонструватимуться  прокатні фільми, а також організовуватимуться виїзні покази фільмів у селах району. Прийнято ряд рішень, що стосуються діяльності районної ради та її апарату.  Зокрема, затверджено розпорядження голови районної ради, прийняті у міжсесійний період, знято з контролю ряд рішень, затверджено витрати та структуру чисельності районної ради. Депутати затвердили список  народних засідателів у складі 19 чоловік.  Традиційно  було надано матеріальну допомогу на лікування тим громадянам, які звернулися по неї з відповідними документами.
    Під час сесії депутатам і запрошеним було представлено новопризначеного начальника  райвідділу внутрішніх справ. Ним став полковник міліції Іван Ящук, який до цього часу працював в органах внутрішніх справ Хмельницького. До речі,  під час сесії прозвучало чимало побажань щодо покращення роботи райвідділу міліції. Та й сам Іван Павлович попросив присутніх звертатися до нього з приводу тих чи інших  порушень і негараздів. Кожне із зауважень він  занотував  і пообіцяв у робочому порядку найближчим часом  розглянути. Під час попередніх  сесійних засідань депутати неодноразово зверталися до керівництва районної ради і райдержадміністрації з проханням прояснити ситуацію, чи відповідають дійсності розмови про зловживання міським головою. То ж наприкінці сесійного засідання голова райдержадміністрації  Микола Поліщук, як і було обіцяно минулого разу, ознайомив  присутніх  з текстом відповіді з Генпрокуратури України. У відповіді зазначається, що склад злочину  в діях  Ізяславського міського голови  відсутній.

С.Охремчук

Відданість Вітчизні засвідчили в боях і мирній праці

З кожним наступним днем ми все ближче наближаємося до великої історичної дати – 65-річчя з дня Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.
    З глибокою шаною український народ ставиться до ветеранів Великої Вітчизняної війни, робить все можливе, щоб зберегти пам’ять про їхні бойові і трудові подвиги у свідомості наступних поколінь, особливо серед молоді, щоб у їхніх серцях ніколи не згас вогонь патріотичного ставлення до долі  своєї Вітчизни, щоб  кожен з них проніс через все своє життя любов до Батьківщини, до свого народу і готовність  завжди  стати на її захист в лихоліття війни і в мирний час.  У ставленні до своєї Вітчизни жадаю, щоб нові покоління наших громадян були такими ж як ветерани Великої Вітчизняної.
    Для прикладу хочу розповісти про ветерана Великої Вітчизняної війни, голову Хмельницької обласної  ради ветеранів Бондара Івана Миколайовича, нашого земляка, подолянина, який у свій час служив у військовій частині в м. Ізяславі.
    Іван Миколайович вступив до лав Радянської Армії 19-річним юнаком в роки війни. Брав участь  у військових діях проти фашистських  загарбників, за відвагу і мужність нагороджений орденом «Червоної Зірки», двічі був пораненим, день перемоги зустрів  в госпіталі м. Харкова. Після одужання продовжив службу в кавалерійській військовій частині в м. Ізяслав, згодом яку передислокували на Кавказ, де і закінчив службу в 1950 році.
    Іван Миколайович служив в армії на совість, чітко дотримувався вимог фронтового суворого армійського життя, що сформувало і загартувало його діловий характер. Робити завжди і все на совість – це стало його правилом на все життя.
    В основному вся цивільна трудова діяльність проходила на партійній службі. Працював першим секретарем райкому КПУ у Віньковецькому і Хмельницькому районах.
    Завдяки наполегливим зусиллям, організаторським здібностям серед партійно господарського активу, Іван Миколайович домігся  значного підвищення рівня економіки промислових підприємств, колгоспів. Працював над будівництвом найнеобхідніших об’єктів в галузях освіти, охорони здоров’я і культури. За свою працю в ім’я народу, Батьківщини, радянський уряд відзначив його за вагомі  здобутки орденом «Знак Пошани», двома орденами «Трудового Червоного Прапора».
    Іван Миколайович обирався делегатом ХХVІ з’їзду КПРС.
    Після виходу на пенсію  не став відпочивати, продовжив свою трудову діяльність, віддавав свої здібності і талант для держави. Іван Миколайович користувався високим авторитетом серед широкої громадськості області. Звернувши на це увагу, делегати  ветеранів  районів і міста Хмельницького в 1995 році обрали його головою обласної ради ветеранів - і не помилились. Іван Миколайович уже 15-й рік  продовжує працювати на цій посаді. І теж за сумлінність, за повсякденну і щиру турботу про ветеранів війни і праці, про інвалідів і взагалі про громадян похилого віку, користується великою повагою серед ветеранів і серед всіх тих, хто його знає. Іван Миколайович обраний членом президії Організації ветеранів України, членом ради ветеранів країн СНД. Впродовж  роботи в обласній раді ветеранів він нагороджувався орденом «За мужність» і двома орденами «За заслуги», а 22 жовтня  2004 року Указом Президента України йому присвоєно звання  генерал-майора Збройних Сил України.
    Фронтовики Великої Вітчизняної війни – люди особливого складу характеру. В кожного з них, незалежно від тієї чи іншої  життєвої ситуації, завжди горить в душі вогонь любові до своєї держави, до мирного і щасливого життя свого народу, і навпаки, ненависть до тих, хто мріє посягнути на свободу і незалежність нашої Вітчизни, на мирне життя співвітчизників.
    Сьогодні, напередодні Дня визволення нашого району та 65-річчя Великої Перемоги, хочеться назвати  невелику  кількість ветеранів нашого району, які на фронтах війни громили ворога, а в післявоєнні роки самовіддано  відбудовували народне господарство. До таких належать Д.Д.Пащук, Ф.П.Дацюк, І.Ф.Бойко, І.О.Лукащук, Є.Р.Якобчук, А.Я.Бондарук, Г.І.Мурашов, Е.В.Гілєвський, І.Й.Доценко, В.Я.Бардаченко, А.В.Новіков, А.Є.Гончарук, П.О.Лук’янчук, Т.П.Верещинський, М.Д.Козубець, В.Й.Зозулинський, В.Ф.Сухомлін, П.С.Рудюк, А.І.Гершук.  Не можна не згадати і тих, хто відійшов за межу вічності, але залишив про себе добру пам’ять як хоробрі воїни і славні трудівники. Це І.П.Мельник, М.С.Ковальчук, О.С.Заморський, Б.М.Лебідь, К.А.Нікітюк, І.І.Міньков, В.П.Дзюбенко, П.І.Єсманчик, І.С.Громадський, П.Ф.Сасін, С.Ф.Сімчук, С.В.Синицький, В.М.Яновський, В.Г.Тімергазін, Н.С.Домешек, М.Л.Антоняк, Й.Л.Геллер, М.А.Матвійчук, Д.М.Матвійчук, В.М.Глазков, І.Є.Казмерчук, С.С.Берегуля, І.П.Поварчук.
    Багато з названих фронтовиків разом з бойовими мали і трудові нагороди, які свідчать про  характер фронтовиків, про відданість своїй Вітчизні, як на війні, так і в мирний час. Пам’ять про доблесть і героїзм ветеранів Великої Вітчизняної війни буде жити у віках серед наших співвітчизників.

О.Стромелюк, голова районної ради ветеранів

Школа з багатою історією

Справжньою гордістю Михлі є місцева школа. Адже її історія  тісно переплетена з історією села. Вона, як і людська доля, має як світлі, так і сумні сторінки. Скажімо, під час фашистської окупації школа була спалена, і дітей навчали в одній з вцілілих хат та ще  в одному напіввцілілому будинку (як відомо, село було спалене німцями у роки війни). Тоді  в одному класі навчалися діти різних років народження, з 1934 по 1939. Та відбудувалась після війни школа, у 1948 році. З часом було зведено нову будівлю. Спершу школу було  реорганізовано у восьмирічну, а згодом вона стала десятирічкою. У різні періоди в школі працювали  віддані своїй справі вчителі. Очолювали педагогічні колективи  Володимир Нестерович, Олександр Тимощук, Поліна Сідлецька, Микола Кучер і, звичайно ж, Леонід Лис. Без перебільшення можна сказати, що саме завдяки Леоніду Сергійовичу навчальний заклад найбільше розвивався. Практично все своє трудове життя він присвятив роботі  у Михлянській школі. Його завжди пам’ятатимуть не лише вдячні учні, а й усі жителі села, бо і їхні проблеми, в міру своїх можливостей,  Леонід Сергійович намагався  допомагати вирішувати.
    Нині педагогічним колективом керує Михайло Лисюк , людина, яка теж  чимало років працює в даній школі і з вдячністю згадує свого наставника, старшого колегу Леоніда Лиса. Життя не стоїть на місці і школа продовжує  розвиватися. Завдяки участі  у програмі «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» найближчим часом відбудеться заміна  старих дерев’яних вікон на металопластикові, в результаті чого тепліше стане у приміщенні і буде економія коштів. Директор школи вдячний начальнику відділу освіти Наталії Кирилюк за її ініціативу в цій справі, а ще громаді села, яка погодилася фінансово підтримати роботи. До речі, це вже не перший приклад того,  що жителі села, батьки учнів, спонсори охоче допомагають навчальному закладу. Зовсім недавно, наприклад, знову ж таки,  завдяки загальній підтримці і залученню спецкоштів вдалося провести  ремонт у класних кімнатах та коридорі на першому поверсі, підбити стелю, встановити  лампи денного освітлення. І знову таки, і економно, і красиво.
    Серед інших класних кімнат особливо виділяється кабінет лісництва (на знімку всередині). Тут можна організовувати  справжні екскурсії, настільки багато  представлено експонатів з корисною інформацією. Існує цей кабінет невипадково. Адже у 2006 році ДП «Ізяславське лісове господарство» та Михлянська ЗОШ І-ІІІ ступенів видали спільний наказ  про створення  при школі учнівського лісництва. Ініціатором його створення стало лісове господарство і особисто його керівник Петро Курельчук. Колективи підприємства і школи пов’язують давні дружні стосунки. І ось бачимо ще один результат такої співпраці. В школі регулярно проводяться зустрічі спеціалістів з учнями, тематичні бесіди, інші заходи. Частим гостем тут буває лісничий Ігор Мартинов. Та й сам директор Петро Курельчук намагається  відвідувати школу, незважаючи на свою зайнятість. На рахунку  шкільного лісництва «Паросток» вже є чимало добрих справ. Учні беруть участь у посадках дерев. Ними розроблено «Екологічну стежку», на маршруті якої знаходяться такі унікальні місця краю, як Святе озеро, Сфагнове болото, вольєр Лютарського лісництва. А як не згадати  про озеленення території  біля школи. Це справжній райський куточок. Шкода, що у цей час  ми не можемо продемонструвати читачам його красу. Тож зробимо це  наступного разу, скажімо, влітку. Тим більше, що знайти привід для того, щоб розповісти ще щось  цікаве  про Михлянську школу не так вже й важко. Тут цікаво організовано як навчання, так і відпочинок дітей. Учні постійно беруть участь у різноманітних конкурсах, таких як конкурс малюнка, організований інформцентром ХАЕС. А Ліна Гладищук та Вікторія Мисюк  стали переможцями у конкурсі  «Майбутнє лісу – у твоїх руках». Краєзнавчий гурток нещодавно був відзначений грамотою обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. А весь колектив школи, за підсумками минулого навчального року, був нагороджений грамотою обласної ради.
    Що ж стосується проблем, то вони звичайно ж є, як і скрізь. Наприклад, потребує ремонту покрівля школи. Непогано було б, за словами Михайла Лисюка, замінити на сучасніші котли в шкільній котельні. Є й інші завдання, які ставить перед собою колектив навчального закладу. Всього відразу не зробиш. Але поступово, з часом,  переконані тут,  плани ці  вдасться здійснити. Тим більше, що є для кого все це робити. У школі зараз навчається  179 дітей, 115 з яких – місцеві, що означає, що у школи, як і села, є майбутнє.

С.Охремчук

Молоді сили  і знання віддати рідній державі

Жителі старовинного Ізяслава потроху звикають, що в їхньому місті. на території колишнього військового містечка, знаходиться агроліцей. Тут навчаються юнаки і дівчата різних професій, які так потрібні народному господарству. Тут здобувають професії муляра, штукатура, лаборанта, кухаря, бармена, кравця, автомобіліста, механізатора широкого  профілю та ін.
    Ось і на цей раз у святковому залі зібрались юні випускники, для яких закінчився строк навчання в січні, для отримання дипломів по тій чи іншій спеціальності.
    Потрібно сказати, що в цьому навчальному закладі, згідно навчальних програм, юнаки  і дівчата здобувають не лише відповідні професії, але й повну середню освіту, яка дозволяє  їм після закінчення ліцею вільно вступати у вищі навчальні заклади.
    Окрім того, поряд з навчальними дисциплінами, студенти мають змогу розвивати свої творчі здібності, підвищувати загальнокультурний рівень і проявити себе в спорті, мистецтві, в художній самодіяльності.
    Адже в училищі працюють гуртки за інтересами. Тут прекрасні музиканти, проводяться різноманітні конкурси, і кожен юнак або дівчина мають можливість розвивати свої таланти. Досить сказати, що колективи учасників олімпіад Плужненського агроліцею неодноразово займали призові місця на обласних та республіканських конкурсах серед представників ліцеїв. Гордістю ліцею є інструментально-вокальний ансамбль. Нині ліцей має свій гімн. І на кожному  святі ця урочиста пісня виконується в супроводі електроінструментів та солістів-переможців обласних конкурсів.
    Досить лише назвати вечори відпочинку, які проводились протягом навчального року для студентів ліцею, щоб читач міг уявити широку зацікавленість їх учасників. Ось неповний перелік тих заходів, які було проведено останнім часом: «Вечір знайомств», «Бал  квітів», «Новорічний карнавал», «Ну-мо, хлопці!», «Алло, ми шукаємо таланти»...
    Окрім того, організовуються літературні вечори, конкурси читців декламаторів, виставки кращих художніх робіт, вишиванок, зустрічі з відомими земляками, письменниками-поетами, ветеранами Великої Вітчизняної війни. Кожен такий захід залишає в його учасників яскраві враження і спонукає бажанню брати активну участь в проведенні таких пам’ятних зустрічей.
    Та все ж найбільшу увагу було приділено підготовці до випускного вечора. Для  повноти вражень  про цю важливу подію в житті молодих людей варто було поспостерігати за тим, як випускники заходили до святкового залу, з радісними обличчями, в найкращому вбранні. Кожна дівчина в цей день відчувала себе принцесою. Адже шили плаття заздалегідь, і глядачам здавалося, що вони побували на виставці мод. Та й хлопці відповідно причепурилися. У чорних костюмах, з краватками на білосніжних сорочках - справжні тобі легені, козаки.
    Урочисто звучить Гімн України. Перед вступним словом, яке виголосив заступник директора В.П.Кушнір, виконувався Гімн ліцею. Слово для зачитання наказу про вручення дипломів та атестатів про середню освіту було надано заступнику директора по навчальній частині І.Д.Прилепській.
    Випускників вітали їх наставники, майстри, педагоги. Звучали музичні подарунки, схвильовані виступи батьків, випускників, гостей.
    А на закінчення вечора майбутніх молодих спеціалістів освятив священик отець Володимир.
    Ото ж зустрічай, Батьківщино, новий загін юних трудівників, які працюватимуть на благо України, на благо свого народу.

Василь Кравчук

Доля, обпалена війною

В історичній експозиції краєзнавчого музею «Спадщина», який функціонує при Плужнянській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті І-ІІ ступенів, є розділ під назвою «Подвигу політ безсмертний». Його матеріали розповідають про подвиг воїнів-інтернаціоналістів, які несли нелегку військову службу в Афганістані, брали участь в миротворчих операціях в країнах Африки та Європи.
    Нещодавно відзначалась річниця виведення військ з Афганістану. В тих трагічних подіях брали участь і наші земляки – жителі села Плужного: Горбатюк Микола Йосипович, Маліновський Олексій Дмитрович, Омелянчук Михайло Михайлович, Ніколаєв Віктор Леонідович, Макарук Сергій Леонідович, Касянчук Володимир Дмитрович, Ювковецький Володимир Миколайович.
    Сьогодні наша розповідь про одного із них – Омелянчука Михайла Михайловича. Музейна рада виносить щиру вдячність Маріії Михайлівні, дружині Омелянчука М.М., та його доньці Наталії, які в період створення музею передали цілу низку меморіальних матеріалів. Це, зокрема, документи, нагороди, нагородні листи та особисті речі. У музеї зберігаються і листи Михайла до рідних.
    Дослідження документів, знайомство з листами відіграє велику роль у виховному процесі школярів. Аналіз цих джерел сприяє вихованню у дітей почуття обов’язку, відповідальності за доручену справу, а головне – сприяє вихованню духовності, емоційно-ціннісного ставлення до людей і до самого себе.
    Учні-дев’ятикласники при підготовці до музейного уроку знайомилися із цими реліквіями, бережно брали в руки конверт із словами «Польова пошта». Виймають лист...Дати - 13.08.1984, Кандагар..., 01.05.1985, Кандагар...
    Кандагар – найнесприятливіша, в природнокліматичному відношенні, та найважча, у військовому, точка Афганістану, де пече немилосердне сонце, немає жодного деревця, лише розпечений пісок та кулі душманів. Сюди він, єдиний син у батьків, будучи уже одруженим, попав після закінчення з оцінкою відмінно навчального центру при військовій частині в Ашхабаді.
    В цих листах жодного слова про воєнні дії, про труднощі і небезпеку, за які він отримав «Медаль за бойові заслуги» та інші нагороди. Всі листи пронизані хвилюваннями за дружину, «дорогу, золоту і любиму Марійку», за маленьку донечку Наталочку, яка не бачила татуся, але навчилася впізнавати його по фотографії і відшукувати його пальчиком серед друзів-побратимів. З листів він дізнавався, які перші слова вона почала говорити, і вірив, що обов’язково зустрінеться з нею, і «вона вже стане справжньою дівкою». Не говорячи про свої труднощі, він переймався побутовими проблемами сім’ї: «Тяжко тобі, Марійко. Ти пишеш, що привезла дров, треба ще привезти брикету. І дров буде менше йти і тепла буде більше. Ти ж сама знаєш - треба, щоб для маленької тепло було.» Жодного слова про війну, лише один раз вирвалось: «Читав твого листа і думав, чого я не вдома, чого не з вами. Жили б собі і розлуки тієї не знали. Відслужу, і вже ніхто і ніколи більше нас не розлучить. Почнемо життя по-новому.»
    Скромні рядки, а скільки в них турботи про сім’ю, про своїх близьких, про людські цінності, які є вічними.
    Михайло повернувся. Працював в рідному селі на ремонтно-транспортному підприємстві слюсарем. До роботи ставився, як і до військової служби, з почуттям високого обов’язку. За досягнення на трудовій ниві неодноразово його ім’я заносилось на Дошку пошани. Життя набрало сенсу, народилася друга донечка, але раптова смерть розлучила їх навіки. Образ Омелянчука М.М. залишається в пам’яті рідних, близьких, друзів та односельців.
    Пошуковий загін учнів 8 класу продовжить роботу по встановленню зв’язків з учасниками тієї трагічної війни, яка тягнулася довгих 10 років. Вихованці надіються, що очевидці відгукнуться і зможуть поділитися спогадами. Ці спогади, речі, які бережуть людську пам’ять, поповнять експозиції музею.

 Г.Манерова, вчитель історії,
завідувач краєзнавчим музеєм «Спадщина»
Плужнянської школи-інтернату

У нашій пам’яті навіки

26 лютого 1944 року фашисти, увірвавшись  в Двірець, спалили майже все село – 343 двори, також частково село Білиженці. Було спалено все колгоспне господарство, млин, млиновий склад, клуб, кооперативний магазин. Було знищено майже всю худобу колгоспу і колгоспників.
    Війна... Хто пережив її, той знає, скільки горя і страждань принесла вона нашій мирній землі.
    Не знайти в Україні родину, яку б своїм чорним крилом не зачепила проклятуща війна. У кожного свій рахунок з війною. У матерів – за синів, у чию загибель вони ніколи не могли повірити. У дітей – за батьків, від яких у пам’яті тільки останній поцілунок, а скільки таких дівчаток і хлопчиків – дітей війни, були обділені  любов’ю і ніжністю своїх батьків, бо зростали сиротами.
    Солдати і офіцери на воєнних дорогах залишали друзів, коханих... А скільки їх не повернулось із поля бою...
    Лише по Двірецькій сільській раді – 133 чоловіки, чиї прізвища викарбувані на камені. Їх ніколи не забути нащадкам, їх будуть пам’ятати у віках за те, що вони віддали своє життя за визволення людства від фашистської чуми.
    Незабутнім стало для жителів сіл Двірець і Білиженці 26 лютого. В цей день, як завжди, вони зібрались біля обеліска, щоб свято вшанувати пам’ять загиблих односельчан та низько вклонитись нашим сивочолим ветеранам, яких залишилося вже небагато, яким ще й досі дають про себе знати відлуння війни.
    На мітинг-реквієм завітали  О.І.Лех, завідувач  сектора з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю РДА, О.Й.Стромелюк, голова районної ради ветеранів, В.П.Мельничук, голова ради ветеранів с.Клубівка.
    Заграв оркестр районного будинку культури. Покотилися сльози у ветеранів, які  загадали страшні лихоліття війни. Хіба ж можна забути пронизливі погляди жінок, що з жахом дивилися на своїх убивць, плач дітей, передсмертні зойки тих, хто задихався від диму. Таке не забувається ніколи! Ніхто не забутий, ніщо не забуте!
    Я, як сільський голова, від себе особисто та від громадськості села хочу висловити щирі слова вдячності за організацію мітингу до дня спалення села і участь у ньому голові РДА М.А.Поліщуку, першому заступнику голови РДА М.М.Рижику, начальнику сектору з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю РДА О.І.Леху, голові районної ради М.С.Борисюку, заступнику голови районної ради О.В.Колоднюку, голові районної ради ветеранів О.Й.Стромелюку, голові ради ветеранів с.Клубівка В.П.Мельничуку, голові ради ветеранів с.Двірець М.І.Левчук, начальнику відділу культури і туризму РДА Л.П.Качановському, директору БК с.Двірець В.В.Правдивій, завідуючій клубом с.Білиженці Г.П.Халімончук, директору школи Л.П.Богуцькій, а також всьому педагогічному та учнівському колективам Двірецької ЗОШ І-ІІ ступенів, директору МПП «Надія» с.Залужжя М.Б.Кравчуку, за надану матеріальну допомогу учасникам бойових дій та інвалідам Великої Вітчизняної війни.

Л.Огнівчук,  сільський голова Двірецької с/р

Згадую армійські роки

Я - пенсіонер, проживаю у Куневі. Понад 40 років пропрацював в дорожній службі, ветеран праці. Маю багато  грамот за сумлінну працю. Але сьогодні я звертаюся з іншого приводу. Хочу згадати про ті роки, які я провів на Таджицько-Афганському кордоні. До речі, там я також був відзначений і нагороджений нагрудним знаком «Відмінник прикордонної служби». На службу в лавах армії мене призвали  у 1953 році, а демобілізувався я наприкінці 1956 року. По-різному бувало там: часті тривоги, з вівчаркою погоні, та я чудово розумів службу на кордоні. З тих пір минуло більше п’яти десятків літ, але ще й досі мені сниться південь і кордон, застава в горах і річка Пяндж з крутими берегами. Дуже сподіваюся на те, що хтось із побратимів по службі  прочитає ці рядки і відгукнеться.

Колодяжний Микола Тимофійович, с.Кунів