22 листопада – день пам’яті і скорботи

Кажуть,  що час лікує душевні рани. Але рану в серці України, пов’язану з Голодомором 1932-33 рр., загоїти неможливо. Вона завжди нагадуватиме про те, як у людей відбирали хліб, забирали все, чим можна було  підтримувати життя. 3,2  мільйона осіб втратила наша держава в період Голодомору 1932-33 рр. Зокрема,  вважається, що за роки Голодомору в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення віком від 15 до 60 років, 262 тисячі громадян  похилого віку і 800 тисяч дітей. Натомість у селі жертвами геноциду стали 660 тисяч  працездатних людей, 242 тисячі  людей похилого віку та  594 тисячі дітей. Сьогодні про цю страшну статистику  і про скорботну дату – 75-ту річницю  Голодомору в Україні говорять на різних рівнях, в нашій країні і за її межами. Чи не вперше Священний  синод  УПЦ Московського Патріархату  публічно назвав  Голодомор геноцидом. У зверненні предстоятеля Української  православної церкви МП блаженнішого Володимира, зокрема, сказано: “В 1930-ті роки Україна вперше пережила штучний голод, масове вбивство мільйонів  своїх громадян, цинічне, цілеспрямоване, безжальне. Лише в богоненависницькому  й людиноненависницькому середовищі міг відбутися подібний злочин. На щедрому українському чорноземі вмирали у страшних муках  мільйони людей. Цей геноцид  був намаганням  знищити  саму душу народу, привести її  до повного  духовного рабства. Він став знаряддям  диявольської помсти за неспроможність  викорінити  зі свідомості нашого мудрого, сповненого високих чеснот народу синівську пам’ять про  Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога. Цю віру  можна було знищити лише через фізичну  ліквідацію  її носія. Тому богоборча влада, створивши духовний голод, прирекла націю і на голод фізичний...”
   

С.Охремчук

    22 листопада  в м. Ізяслав відбулися заходи згідно Указу Президента України №856 /2008 «Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів» та відповідних розпоряджень голів обласної і районної держадміністрації. В рамках заходу відкрито  пам’ятник жертвам голодоморів та політичних репресій. Проведено спільне його освячення настоятелями Ізяславських храмів УПЦ КП та УПЦ МП. Відбулася поминальна панахида по жертвам голодоморів. В проведенні заходу приймали участь голови та їх заступники райдержадміністрації, районної та міської рад, представники політичних партій, громадських організацій, підприємств, організацій, установ міста, педагогічні та учнівські колективи шкіл. Загальна кількість учасників склала біля 300 чоловік. Завершився захід акцією «Засвіти свічку!»

    15 листопада  в м. Ізяслав біля пам’ятного знака жертвам Голодомору проведено ІІІ тур  заходів в рамках Всеукраїнської акції пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні  «33 хвилини».  Забезпечували проведення  заходу районний відділ освіти, педагогічний та учнівський колективи Ізяславського навчально-виховного комплексу “Загальноосвітня школа ІІ-ІІІ ступенів № 5 імені О.П.Онищука, гімназія”

    8 листопада  в м. Ізяслав біля пам’ятного знака жертвам Голодомору відбувся другий тур Всеукраїнської акції пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні  «33 хвилини ».  У заході приймали участь керівники райдержадміністрації та районної ради , представники трудових колективів та організацій , учнівська молодь.

    1 листопада в м. Ізяслав біля пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932-1933 років за участю учнівської та студентської молоді, представників громадськості, жителів району відбувся перший етап акції «33 хвилини». Під відповідний музичний супровід викладачі та студенти Ізяславського агроліцею провели 33 хвилинний захід в ході якого зачитувалися прізвища жителів району , які померли та постраждали від голоду, озвучувалися свідчення очевидців подій тих часів.
         Акція викликала велику увагу та глибокі емоційні враження присутніх.

      30 жовтня в газеті районної ради та райдержадміністрації «Зоря Надгориння» №44 надруковано матеріал «Голодомор 1932-1933 років - геноцид в Україні».
          Протягом 13 - 23 жовтня у загальноосвітніх закладах району була проведена декада пам’яті.
         Під час декади підведено підсумки участі учнівської молоді у Всеукраїнській акції «Колосок пам’яті» та районного туру участі у Всеукраїнському просвітницько – патріотичному конкурсі вчинених дій щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору.
         Розповсюджено 30 компакт-дисків з матеріалами виставки «Ми звинувачуємо! Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу».
         Проведено загальношкільні лінійки : «Голодомор 1932-1933 років в Україні - біль українського народу», «Голгофа народної смерті».
         Пройшли учнівські конференції «Голодомор 1932-1933 років на території нашого району», та по книзі Роберта Контвеста «Жнива смерті».
         Переглянуто і обговорено кінофільм О.Янчука «Голод 33», оформлено тематичні папки, проведено зустрічі з очевидцями подій 1932-1933 років, конкурс малюнків «Україна пам’ятай» та ряд інших заходів.
        

    17 жовтня відбулася чергова сесія районної ради. На ній депутати одноголосно прийняли рішення про виділення коштів у сумі 15 тис. грн. на завершення спорудження пам'ятника жертвам Голодомору.
   

     В центральній районній бібліотеці проведено цикл масових заходів: «І житиме пам’ять людська» (Голодомор на Ізяславщині).
    Районною і сільськими бібліотеками організовано документально - книжкові виставки: «Голодомор – біль і жах народу», «Сувора драма народу», «Палахкоче свіча поминальної нині Молитви», «Голодомор в Україні 1932-1933 років».
 

З історії викреслити неможливо

    1932-33 роки... Україною прокотилася хвиля голоду, яка забрала з собою мільйони людських життів. Ця жахлива подія торкнулася своїм чорним крилом і мого рідного села. Від голодної смерті померло 28 чоловік у селі Радошівка, 179 чоловік потерпіли від голодомору. Це є історична правда і закреслити її неможливо. Вона має право на пам’ять. Адже мудреці казали: згадавши ім’я людини через багато років, ти її воскресаєш для людей навік.
    Нашим головним завданням є зробити постраждалих від голодомору безсмертними. Наша мета – пам’ятати, щоб жити.
    В Радошівському навчально-виховному комплексі «ЗОШ І-ІІІ ступенів, ліцей» проведено ряд заходів по вшануванню жертв Голодомору 1932-33 р.р. А нещодавно проведено, як підсумок декади пам’яті, урок пам’яті «З історії викреслити неможливо». Учні 10 класу, члени гуртка «Історія рідного села», готуючи захід, провели велику пошукову роботу, зібрали чимало спогадів очевидців голодомору. А юні поети написали власні вірші про цю подію. Наше покоління – покоління майбутнього, і воно має знати правду. Адже знати правду, - значить, знати себе. Бо тільки правда про минуле робить людину вільною та готовою до майбутнього. Ми не маємо права це забувати.
    Згадуючи одного, пам’ятаємо про мільйони.

О.Миколайчук,
учениця 10 класу,
 с.Радошівка

Чорний спомин моєї Вітчизни

    Голодомор… Голод… Ці слова з історії нашої Батьківщини-України. Що таке  голод, добре знають наші діди і прадіди.
    На вшанування 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні в Ізяславській районній книгозбірні для дітей відбулася година історичної правди «Чорним болем пече серце».
    Цей захід підготували учні 8 класу ЗОШ І-ІІ ст. №4 під керівництвом вчителя української мови та літератури Є.Б.Шибко
    На столі вишиті рушники, на них  лежить хлібина, горять свічки. Оформлено  книжкову виставку-реквієм «Рік 33-й, у майбутнім не повторись – не повторись».
    Разом з працівниками бібліотеки школярі перегорнули сумні сторінки історії України, на яких кривавим і чорним вписані  слова «голод», «голодомор».
    Очевидці тих жахливих подій Микола Дмитрович Рутковський і Наталія  Степанівна Карвін згадують голодні, холодні 1932-1933 роки з великою скорботою. Зморені голодом, діти просили окраєць хліба, а матері збирали колоски, полову, лободу, різні трави, пекли зелені паляниці. Гості  закликали школярів берегти і шанувати хліб, бо він – святий, і пам’ятати про страшне лихоліття голодомору, зробити все для того, щоб ніколи подібна трагедія не спіткала Україну.
    Хвилиною мовчання учасники   зустрічі вшанували пам’ять трагічно загиблих  земляків.
   Учні підтримали ініціативу  журналу «Барвінок» створити «Калиновий гай скорботи» і у такий спосіб вшанувати пам’ять померлих родичів.
    У заключному слові заступник директора  О.А.Соловей подякувала очевидцям за розповідь і на згадку про зустріч подарувала книги, а школярі вручили гостям хлібину і квіти.

А.Кучеренко

Серед жертв голодомору були наші земляки

У селі Поліському  було вшановано пам’ять тих, життя кого  забрав катівський, підступно задуманий голодомор. Біля пам’ятного знаку «Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр.», у центрі села,  було проведено  акцію «33 хвилини».  Учні Поліської ЗОШ І-ІІІ ступенів  вшанували пам’ять загиблих під час Голодомору. Вони згадували  ті страшні роки, переповідали  спогади наших односельців, які були зібрані членами гуртка «Юний краєзнавець» -  Кирилюк Яніною, Кирилюк Ларисою, Колодчук Тетяною, Рудюком Сергієм, Рудюком Віталієм. Це були спогади людей, які були свідками тих страшних часів, - Яковчука Кирила Миколайовича, Бабійчука Харитона Федоровича, Прокопивнюка  Леонтія Андрійовича, Рудюк Меланії Арсентівни, Прокопивнюк Ганни Семенівни, Осіпової Віри Андріївни. Пам’ять невинних  жертв було вшановано  хвилиною мовчання.
    При проведенні акції на ній були присутні вчителі та учні школи, жителі села. Акція була завершена покладанням композицій, виготовлених  учнями школи з колосків жита та пшениці, з елементів колючого дроту, свічок, сухоцвітів та чорних стрічок, що символізують життя та смерть. Жителі села до підніжжя могили поклали квіти.
    Віриться, що  цей день  нікого не обминув стороною, а залишив  у душах людей пам’ять про жорстоке лихоліття. Адже знати правду – значить, знати себе. Для поневолення людини достатньо забрати її пам’ять про своє минуле, минуле своїх батьків, дідів. Лише правда про минуле робить людину вільною та готовою до майбутнього життя.

Л.Король

Це наша вічна скорбота

В той вечір навіть вітер занімів. Він не погасив  жодної свічки в руках сотень людей, які прийшли  до скорботного хреста, який поставлено на тому місці, де постане печальна статуя, яка буде  уособлювати біль українського народу за невинно страченими великим голодомором українцями в жахливому 1933 році.
    В день 75-ї річниці страшного голодомору, люди прийшли  пом’янути жертв того страхітливого злочину комуністичної тоталітарної системи. Перед  тим в залі школи мистецтв відбулись збори громадськості міста, на яких виступили очевидці того страшного злочину. Їх спогади болю в напруженій тиші слухав весь переповнений зал і в багатьох на очах зблискувала непрохана сльоза. Адже крізь сльози розповідав і сам виступаючий Геннадій Іванович Мурашов.
    -У нашій сім’ї, - каже він, - було троє дітей. Ми  мали двоє коней, корову, п’ятеро овець і кілька десятків домашньої птиці. Але прийшли комуністичні комісари з маузерами в шкірянках. А з ними кілька  п’яних комнезамівців. І почали  все перекидати догори дном. Забирали все, що їм впало в очі, виносили на підводу. А нам суворо наказали: «Завтра, щоб духу вашого тут не було.  Вибирайтеся з хати.» І ми рано-вранці, поцілувавши клямку нашої хати, пішли з неї. Наш батько був фельдшером і працював у Михлі. До нього приходили люди з різних сіл. І він всім допомагав.
    Тож на певний час вся наша сім’я змушена була поселитися в медпункті. Спали в другій кімнаті прямо на підлозі, натрусивши туди соломи. На моїх очах помирали люди, які приходили до нас. Просили хліба чи чогось поїсти. А в нас самих нічого не було. Батька нашого  заарештували як ворога народу, але його врятувало лише те, що він вилікував начальника Ізяславського ДОПРУ. І той відпустив його з камери смертників. Про ті поневіряння, яких зазнала наша сім’я, дуже гірко розповідати. Я тільки хочу сказати, що то було свідоме винищення нашого народу комуністичною системою.
    Але я під час Вітчизняної війни був у партизанах, а потім – в лавах діючої армії, простим солдатом, дійшов до Берліна. То ж бажаю нашому молодому поколінню ніколи не зазнати того, що випало на долю моїх ровесників.
    Для присутніх у залі  було показано документальний фільм про страшні роки голодомору.
    Після цього всі учасники траурних зборів пішли на площу пам’яті жертв голодомору. Тут відбулась панахида за жертвами тоталітаризму біля хреста, на місці майбутнього меморіального пам’ятника, яку провели священики. Сотні людей, які прийшли віддати шану загиблим від голодомору стояли в скорботному мовчанні і в їхніх руках палали свічки пам’яті. Звучали печальні мелодії церковних хорів. І той скорботний спів, здавалось, слухала вся вулиця, вся навколишність, бо в тій настороженій тиші, яка наступала після поминальної  відправи, люди слухали голос свого сумління, яке підказувало їм, що забуття страхітливому злочину не може бути і воно не має права повторюватися.

Василь Кравчук

Спогади очевидця

Минають дні, роки, і от ми на порозі третього тисячоліття. З кожним днем живих свідків, очевидців Голодомору, яким на той час було 10-15 років, стає все менше і менше. Правдива інформація з їхніх уст, як із першоджерел, найбільш цінна для істориків, яким належить донести правдиву історію України до майбутніх поколінь. На даний час світ ще досі не визнає Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом, тобто злочином проти українського народу.
    Голод був викликаний непомірними хлібозаготівлями, які впровадила сталінська влада. Далі все переросло в конфіскацію нехлібного продовольства, їжі і заблокування голодуючих у своїй республіці.
    Ось що про ці страшні події тих років нам розповів найстаріший житель села Шекеринці Бойчук Микола Герасимович.
    Микола Герасимович народився 15 січня 1921 р. Сім’я була багатодітною. Микола був первістком. Крім нього був ще братик Василько та три сестрички: Гелена, Ольга та Ганна.
    До колективізації сім’я, на той час, була заможною. Мали гектар землі, троє коней, корову, телицю. Тримали свиней, пару овець. Коли в селі організували колгосп, все забрали у його власність.
    У 1932 р. Миколі було 11 років. В хаті зосталося трошки картоплі, буряків. Вони були закопані на городі. Та біда не обминула хатину. Весною 1932 р. померли від голоду батько Герасим Петрович, брат Василько та сестри Ольга та Гелена. Залишилися живими Микола та Ганна.
    Пройшло багато років, та Микола Герасимович добре пам’ятає той страшний день 21 листопада 1932 року. І до сих пір пам’ятає тих горе-активістів, які це зробили. І пам’ятає їх поіменно. Вони забрали останнє, що було в хаті: сушину та залишки зерна. Вивезли на базар в місто Ізяслав та продали перекупникам-євреям. Не обійшла біда і найближчих сусідів. В Ткачука Трохима відібрали і продали хату. Під Різдво сім’я залишилась без житла і зимувала в льосі. Того ж року активісти розібрали хату сусіда Штогрина Пталеміна та з її матеріалів збудували  сільську раду. Також була розібрана хата Швеця Пталеміна, і з неї збудували клуб. В Будерецького Пталеміна конфіскували все майно і всю сім’ю відправили до Сибіру.
    Та світ не без добрих людей. Не дали померти з голоду. Микола Герасимович згадує їхні імена з теплотою. Це Токарчук Парасковія, Замашнюк Текля, Малярчук Євдокія, Охримчук Руся. Всі вони допомагали, хто чим міг.
    Микола Герасимович та його сестра Ганна все життя тяжко працювали. Він доглядав коней у господаря Малярчука Йосипа. За це його годували і давали молоко додому. Сестра пасла по людях овечки і гуси. І так вони пережили це страшне лихоліття.
    2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор геноцидом. У резолюції Верховної Ради йдеться про те, що Голодомор був навмисно запланований і призвів до мільйонів смертей. День пам’яті Голодомору і політичних репресій в Україні відзначають щороку в четверту суботу листопада.

Ірина Суліма, вчитель Топорівської ЗОШ І-ІІ ступенів
 

Чорний рік Михлі

1933... Від весни до осені,  від Спаса до Покрови гуляла голодна смерть по Вкраїні. Трупами була встелена земля. Не обминула лиха година і Михлю.
    Кожен народ має  свої традиції, історію, пам’ять. У нашій пам’яті навіки залишаються найстрашніші в історії 1932-1933 роки – роки Голодомору.
    Минуло 76 років від часу тієї страшної трагедії. Ця тема не може бути байдужою для кожного з нас.
    Нещодавно, з метою виховання поваги до історичного минулого України, рідного народу, та вшанування пам’яті жертв того страшного лихоліття, у Михлянській ЗОШ І-ІІІ ст. був проведений мітинг-реквієм «Голодний рік, голодний вік...». Учні вшановували пам’ять загиблих земляків, переповідали спогади односельців, які були свідками тих страшних часів. Біля пам’ятного знаку «Пам’яті жертв голодомору 1932-1933 рр.» було проведено акцію «Засвіти свічку».
    Школярі піднесли Свічку пам’яті до підніжжя могили, якою пом’янули загиблих великомучеників і помолились за їхні невинні душі.
    Ми віримо, що цей день залишив пам’ять у душах про ті страшні і жорстокі часи.
    Адже, виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши хресний путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.
    Не звільняється  пам’ять,
    відлунює знову роками.
    Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.
    Помічаю:  не замки – твердині, не храми –
    Скам’янілий чорнозем –
    Потріскані стіни плачу
    Піднялись, озиваються в десятиліттях,
    З далини, аж немов з кам’яної гори надійшли.
    Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
    І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Світлана Сафін, інформаційний центр учнівського
самоврядування Михлянської ЗОШ І-ІІІ ст.